вірші

Василько

«Хто бреше, тому легше»
З народного

– Василько як скаже, уміє ж таки...
Хоч смійся, хоч плач, а повірити годі.
...Я теж його слухала декілька раз
І затишно в світі зробилось відтоді.
Коли він очима ув очі мої,
Я знічуюсь трохи – прикритися нічим.
Він знає всі струни в жіночій душі
І знає слабинку в душі чоловічій.
Наш погляд на речі, мов слід від ножа –
Що можна, що ні достеменно ми знаєм.
Василько не бреше. Василько живе.
Він просто інакше, ніж ми, відчуває.
Ця постать, мов свічка, запалена в ніч –
Страшну, горобину – рятунку благає.
Василько не бреше. Василько живе.
І ролі, як ми, принагідно не грає.
Нам просто смішні світлотіні душі.
Нам добре і в панцирах. Нас не чіпати!
А вже як хтось трохи не схожий на нас,
«Ату його», – першими згодні кричати.
Василько радіє тому, що живе.
Хоч серце – то нами поранена пташка.
Васильку, зостанься таким, який є.
Я знаю, що боляче. Знаю, що важко.