вірші

У літньому кафе

Нестерпна спека. Столик під брезентом –
То захисток. І я під ним сиджу,
Підпершись, мов любителька абсенту
З відомої картини. В паранджу
Себе хотіла б одягти довічно,
Подалі від допитливих, але
Смішне моє бажання архаїчне
Минулий час уже не дожене.
Такі сердиті лиця в перехожих...
Така строкатобарвна течія...
Такі привітні і такі пригожі
По конкурсу в пілоти йдуть чи як?
Усе незмінне. Твердження студійне
Давно проклятим сумнівом щемить.
І через те уперто й безнадійно
Я намагаюсь щось в житті змінить.
Ніяких мук трагедійок одвічних!
Давно вже не школярка, не дівча.
Хоч те, що я всміхаюся скептично
Уміння жити ще не означа.
І з розуму щораз повільно сходжу,
Коли в прийдешнє прагну зазирнуть.
І шепочу, закривши очі: Боже,
Дай мудрості усе це осягнуть...