вірші

Тимшел*

Прийшов і став, нав’язливий, мов міф.
В прадавньому Едемі. Став до Бога.
Аби пізнать до істини дорогу
І якось осягнуть смертельний гріх.
Ото поріг і там твій гріх лежить.
Іди у світ – він буде тут лежати.
Він – першородний. Ти і батько й мати.
Іди у світ і спробуй в ньому жить.
І він пішов. Худющий вовк завив
В лісах рясних на сході від Едему.
Який же, Господи, на тебе тиснув демон?
Ти можеш, – мовив. Що ж, благословив?
Сказав: ти можеш. Побороти гріх?
Забути? Вбити? Вигнати із серця?
І заглушить душі своєї скерцо?
Він Каїн. Каїн. Через те він зміг.
Чи не висока плата за життя?
Ти можеш, – мовив, повернувши спину,
Дав зрозуміти раз назавжди сину:
Життя – це мука. Борсання. Сміття.
Хто винен в тім, що древній світ німий?
Як не малюю родовідне древо,
Далеких предків заховало мрево,
А той, найперший, знаний і живий.
Він переможець. Ми усі – від Каїна.
Сприймаємо народження, мов свято.
І він безсмертний, грішний і проклятий –
І в цім життя найглибша, може, тайна.
Чи Авель переможець? В землю ліг
І не дає нам спокою на світі.
Волає, що ми Каїнові діти,
Що ми прабатьківський не побороли гріх...

Тимшел – з древньоєврейської – «Ти можеш»
(владарювати над гріхом) – сказав Бог Каїну.