вірші

Ти поет. Ти не знаєш, як важко любити поета.
Як вивчать на обличчі сліди, що лишають роки.
Твої очі навпроти, а я відчуваю, що десь ти,
І прощаю тебе. І дивлюсь тобі вслід з-під руки.

Ще до снігу життя. Я в минуле повірить не в силі.
А душа ще жива – в ній я стільки трагедій несу.
Повези мене в гори. В Карпати. В примарні ідилії.
В ту, що сниться, величну, спокійно-тремтливу красу.

Буде місяць і ніч. Синій сон у смарагдових шатах.
Ти прихилиш до мене своє наболіле чоло.
І судитимуть нас найпрадавніші судді і дати,
Ті, коли ще тебе у моєму житті не було.

Коли спустяться з гір у долину гуцули на свято –
На Михайла в долині такі іскрометні свята –
Тоді скресне душа. І, можливо, ще зможе кохати.
А попереду холод. І вітер. І бруд. І сльота.