вірші

Тухля – село в Карпатах

Довго йти мені через оцю долину
І не перейти її ніколи.
Низинний туман сплутує ноги,
А мені здається, що я втоптую
Козацьку кров у багнюку.
А навкруги димлять гори –
Від вечірньої прохолоди після дощу.
Та ноги мені в’язнуть
В цьому димові, в цьому тумані,
І чим далі йду,
Тим важче відриватися від землі.
Ніяк ступити крок.
Ніби я і себе втоптую в цю багнюку.
Чи дим. Чи туман. Чи кров козацьку.
Козацькі понівечені тіла
Колись виткали в цій долині
Чудернацького візерунку килим.
Хто ви були, мертві?
Хто вам була Україна?
Мати? Дитя?
Порубана земля шаблюками
Невігластва і зла...
Трава ріже мені ноги,
Бо я ступаю по гострому лезу козацької шаблі,
А її власник молоденький не може її підняти,
Бо руки йому відтято.
Ото щоб не любив Україну!
Куди я йду, адже мені ніколи не перейти цю долину?..