вірші

Тополя

Стара, аж порепана груша у нас,
Та родюча:
Так родить щолітечка,
Що вистачає селу.
Ось і сусідка, куштуючи груші пахучі,
Заплакала раптом.
Хитнулась, немовби в хмелю.
І швидко додому пішла по бадиллю колючім.
А двір у сусідки вродливої
Чистий і тихий.
Весь у тополях і наче мина його лихо.
Чом вона плаче і, часом, зітхає так скрушно,
Часто приходить і просто,
Не тільки по груші.
Роки пройшли і стопталися залишки тину.
Донька моя у віночок вплітає ромашки.
Тітка сказала:
– Дай бог тобі щастя, дитино.
Важко тополею в світі живеться.
Ой, важко...