вірші

Сивинам Вашим – і молитву цю...
Печаллю світлою торкнуся – і відлину...
І осуд людський вдарить мені в спину,
І сльози бігтимуть по Вашому лицю...
Сивинам Вашим – і молитву цю...

Але за ними – стільки пережито,
Розбито, втрачено і вирвано з корінням,
Що я дивуюсь Вашому умінню
Не провівать любов свою на сито.

Умінню так сміятися відверто,
З такою безтурботністю в очах,
Що мимоволі віриш: не прочах
Вогонь Ваш молодий, кипучий, впертий.

Нащо я Вам? У Вашому житті
Хай стрінеться турботлива, як мати.
Нащо Вам я, приречена згорати,
Коли рядки й слова не ті, не ті?...

Я ліпше зараз гляну Вам ув очі,
Коли не треба розривати круга,
Коли ще можна залишитись другом,
І геть піду з ції важкої ночі...