вірші

Сірий колір

Не вмію жити, а таки – живу!
Не проклинаю сіре животіння.
І позбирать розкидане каміння
Вже час настав. І я його зберу.

В собі замкнутись я себе молю.
Бо маю душу – розігрітий комин.
Я не люблю до люті сірий колір,
А може здатись: я його люблю.

А може здатись, що я все люблю:
Похмуре небо і похмурі лиця...
І я вдягаю сіре – мені личить.
А решту викидаю без жалю.

Найголовніше зникло, відбуло.
Лице життя скривило кислу міну.
Я ж все-одно наткнусь на сіру стіну,
Лиш заманеться визирнуть в вікно...