вірші

Рік 988. Хрещення Русі

Їм холодно. А ще чудні слова
Плетуться в’язко, мов барвінку вруно.
Пливе Дніпром срібляста голова
Оскверненого древнього Перуна.

Той день, той час – то тільки сива тінь.
Мовчать джерела, бо занадто вбогі.
Я точно знаю, що втопився кінь,
В Дніпро втягнувши київського бога.

Ти, князю, вже сповідуєш: «Не вбий».
Чудово, князю. Тільки мало толку.
Бо підростають ягоди й гриби,
Де брата кров лилася – Ярополка.

Ти братовбивця. Ти загнав киян
В чужої віри холоднющу воду.
Перун дивився вслід тобі і я
Молитвою зверталася в Природу.

Даждьбог, Стрибог, Симаргл, Мокошь і Хорс...
О, Зоряне Безсмертних Предків Віче...
А десь Дніпром пливе Перуна торс.
І ми в крові. І рук помити нічим.