вірші

Псло

«А Псло тече. А Псло собі тектиме
Не день, не два, як вже багато літ»
Надія Кир’ян

А я не знаю, чи тектиме Псло.
Маленька річка, що нам в круговерті.
Повільно сиротітиме село,
Бо «вічний» Псло тече тепер до смерті.

Його вже вбрід неважко перейти
І розтоптати геть його природу.
І змушені впадати два світи –
Його і мій – у каламутну воду.
Він ще чекає. Він іще дитя.
Зґвалтоване і кинуте – вмирає...
Як жаль, що пізнім буде каяття,
Коли ніде вже не лишиться раю...
Немає Псла. Уже немає Псла.
Колись був Псло – тепер калюжа довга.
Де навіть жаба не пливе, а човга.
А я в тій річці плавала, мала.
Вона старіла, доки я росла
Та з гойдалки стрибала в срібну воду.
Немає Псла. Уже немає Псла –
Прадавнього правитоку прароду.

Тіпун мені, як мовлять, на язик...