вірші

Після свята

Яка красива! – шепотіли всі.
А як танцює! – мов останній танець.
Багрянець півнем скрикує в косі,
А на щоках гойдається рум’янець.
Який шалений вихор заплела...
Що жодна й не розплутає довіку.
А танець, наче зойк на півсела.
Тут хоч-не-хоч пильнуй за чоловіком.
– Нічого дивного, – хтось заздрісно всміхнеться. –
Про себе дбає, бо живе сама.
На сотні справ щодня не розчахнеться:
Дітей немає – клопоту нема.
А ми уже своє відтанцювали
Біля каструль з борщами так і сяк.
А що ми бачили? І що натомість мали?
На кого стали схожі ми відтак?
А їй то що? Бо хто їй заборонить
Збивати танцями з трави ясну росу?
Ніхто її краси не похоронить –
Дає ж природа отаку красу!
...Скінчиться свято і вона до хати
Сама поволі піде поміж трав.
Їй так для щастя треба небагато:
Щоб іграшки хтось скрізь порозкидав.
Щоб малюки сміялись безтурботно,
Щоб видавсь гамірливим вечір цей...
І навіть найневдячнішу роботу
Вона б зіграла радістю очей.
Їй так для щастя треба небагато...