вірші

Песиміст

П’ятою в землю, наче в тулумбас.
А слід – від милиць.
Той знає, де й Макар телят не пас,
Хто українець.

Мені вже страшно жити на землі.
І в неї – страшно.
Все, що люблю, утоплене в імлі
Розгардіяшній.

Піду жебракувати – бог подасть.
Ну а потому,
Коли вже карта певно буде в масть –
Вернусь додому.