вірші

Пекло

Мені чомусь не хочеться у рай.
Я все роблю, аби потрапить в пекло.
Туди летить печаль моя й жура,
До тих людей, з якими буде тепло.
У списках пекла є моє ім’я.
Стоїть у черзі.
Що поробиш, грішна.
Поети ті, що бачила здаля,
У черзі теж.
Хорошії і гірші.
І всіх один страшний чекає суд:
Казан, смола, гаряча сковорідка.
Виносить чорт важкий товстий талмуд,
Уткнув у нього носа і борідку,
Зачитує, хто скільки нагрішив,
Хто чорта дрібно оспівав і всує.
Не так любив. Не тим людей смішив.
Отак поетів навіть чорт віншує.
Хтось тяг уперто із Олімпу вниз
Великих світу, в кого вмерла совість.
І сердив їх, і навіть словом гриз,
Як немалий народ болів у комусь.
В одних життя – все охи та плачі.
По чім, по чім тужили ревно треті?
О, господи, та мало ще у чім
На світі звинувачують поетів...
Серед складних житейських перехресть
Пізнала істину я щиру, не обтеклу:
Потрапить в пекло – то велика честь.
Іще рости й рости мені до пекла.