вірші

Ніч художника

Анрі Тулуз Лотреку

Нова, незнана ще, біда
Сплела тенета...
Ніч контур вікон відкида
На тло мольберта.
Вогнем (не згасиш!) до зорі,
Світінням пензля...
Тут, на мольбертовій канві,
Біда воскресла.
Прийшла із марева ночей
Ця дивна жінка.
В світінні білих рук, плечей
Ступає гінко.
Щоночі у пітьмі німій
Про щось шепоче, –
І прямо в очі світять їй
Митцеві очі.
Він бачить те, що і вві сні
Не бачив досі:
Вона спинилась... на вогні!
А ноги – босі.
Не закричиш, не проженеш,
Сльозу не зрониш.
Лягають тінню на лице
Вузькі долоні.
Стоїть так близько – все одно
Далеко наче.
Лиш місяць бачить у вікно:
Художник плаче...