вірші

Не заздрю ні багатству, ні чинам.
Бо, зрештою, не так багато й треба.
Я заздрю тій, що двері відчиня
Щовечора так байдуже – для тебе.

І привітання – хрестик по канві –
Так вимовить, мов сипоне снігами.
Я заздрю тільки росяній траві,
Яку прим’яв ти босими ногами.

Не розміняю світ на мідяки
Дрібних підмосток серед криків «браво!».
Я заздрю тільки вітрові, який
Тебе торкнеться й не спитає права.

Ти знов собі лаштуєш стремено,
А я й не попрощаюсь – люди, люди...
Я заздрю тільки сонцю, бо воно
До скону днів тобі світити буде.