вірші

Натюрморт

Сонце освітило раннє і моє вікно з геранню.
Гість мій дальній. Настрій гарний.
Сперечаємось намарне про картину антикварну – натюрморт.
– Не шукай чіткої грані між буттям і небуттям.
Може, це вікно з геранню,
Так заплетене геранню, наче полотно шиттям.
– Не одне болить, так інше.
В світі жити просторіше, коли вдвох,
Коли удвох...
Тиша, тиша, як у храмі,
Жінка у віконній рамі,
Між геранню тихі очі...
Щастя хоче...
– Що ти бачиш за цвітінням?
В очі жінці подивись.
Біль і смуток воєдино, і самотність не картинна –
Спробуй тут, не надломись...
Світе рідний, різнобарвний, світе білий!
Відведи мою біду наболілу.
У душі передчуття не «комфортні»,
Бо жив я – не предмет натюрморта.