вірші

«Ми вічні парубки. А Україна наша
вічна вдова. Ми удовині діти».
О. П. Довженко

Нас проклянуть колись нащадки,
Хоч щось ми вдіяти могли?
Як сікли корінь наш нещадно,
То ми й самі не берегли...

Як розпинали нас на палях
І в чорта на крутих рогах,
То розліталося цурпалля
І решту било по ногах.

Брати і сестроньки недолі
І дітки матері-вдови,
Не опускаєм очі долу
За те, як пращури жили...

Які пісні родили рясно...
Які вродити ще могли...
Свою історію нещасну
Запишемо в свої борги...