вірші

Ми й далі будем жити на скаку –
Одним лиш часом однієї днини?
Пощо не йметься нам у домовини
Запхати все – і звіра, і ріку?

На землю цю приходило рубак
І за віками ген і за роками.
Пощо ж комусь пов’язнули в зубах
Хрести й хрести, сповиті рушниками?

Стида не ймем. Немовби нам здаля
Не перейматись можна смітниками.
І як вона ще родить, ця земля?
Як пророста коріння між кістками?

То предків душі бережуть ріку,
Що живить нас величчям тополиним.
І нашу кров – гарячу і липку – пила земля.
І виросла калина.