вірші

Мука

Я тиха, спокійна.
Плечима ледь-ледь поведу
На Ваше весняне,
На Ваше небачене «здрастуй».
І пасмо відкину одним лише рухом –
Не застуй –
Ах, як мені страшно
Без Вас у цім світі. Піду.
І втисну в бруківку
Себе каблучками сама.
Обачливіш, друже.
Об погляд, глядіть, не пораньтесь.
Ну хрясніть дверима,
Судьбу прищемивши, огляньтесь,
І в розпачі скрикніть:
Мене не дорозі нема.
Схопіться за голову –
Нащо її відпустив?
Неначе не бачив,
Яка врівноважена й тиха.
А це неспроста,
Бо звичайна вона, наче вихор.
О, як не відчув я –
Сьогодні зустрінеться з лихом...
Не стримав. Не крикнув.
Не вислухав. Не захистив.
Помучтесь як слід.
Ну а потім, на світлі, з-під вій
Примружу свої малахітово-відьомські очі.
Якщо не осліпнете з того –
(о, що я пророчу...) –
То я розкажу Вам,
Як страшно на світі самій...