вірші

Коли боїшся сміху

Сміх, мов птах із відкритої клітки, вилетів.
І розчахнувся об волю.
Щойно лагідні очі
Заблищали холодним лезом.
Холод в очах – фортеця.
Твоя страусина схованка,
День осоружний і ніч нестерпна,
Бо подушка, з якої щоранку зриваєш
Подерту зубами наволочку –
Пекло...
Ліжко рипить – крутишся,
Рипом довбаєш стіну.
Не бий ліжко пораненим тілом,
Коли несамовито цілуєш жінку...
Ти не хочеш мати дітей.
Бо ті, афганські, убиті –
(Хіба ж у них цілився?) –
До тебе приходять.
Ти зариваєшся в подушку від виття снарядів
Чи від виття їх матерів?
Хто ж той останній,
Хто сміється?