вірші

І знов цей двір...

Все той же двір. Зажурений каштан
деінде листям тріпотить зеленим...
Дівчатко із портрета на стіні
здивовано вдивляється у мене.

Дівчатко, здрастуй... Я тобі чужа?...
Згадалося вже давнє: на світанку
я залишала дім цей пташеням,
без роздумів злітаючи із ганку.

Струнким дівчам в сандаликах малих,
на плечі розпустивши довгі коси,
я по життєвій легко йшла стерні
свого життя започинать покоси.

...І знов цей двір. І ти мовчиш, каштан.
Ти вже забув оте дівча зелене...
Яке тепер з портрета на стіні
Здивовано вдивляється у мене...