вірші

І покотилось колесо

Моя рідня розказує про вічне.
Але чому про діда викида?
Якщо він постать і не історична,
То з козаків був точно – Коверда.

Дід був учитель совісний – від бога.
Не гнувся зроду, наче ковила.
І в місиво кривавеє дорога
У 37-ім діда повела.

За що? За що? За те, що лиш не гнувся,
Як установ переступав поріг?
...Двадцятирічна горлиця – бабуся –
З малим дитям стояла у дворі.

Немов мадонна з різьбленим обличчям.
Немає вже ні розпачу, ні сліз.
Вдовина доля ближче, ближче, ближче...
Здіймає куряву проклятий віз...

І покотилось колесо... І тиша...
До серця підступає щось колюче,
Бо чую, як верба шепоче: Гриша...
І рід мій мучить...