вірші

Грішний довгожитель

Ніби шашіль його поточила –
Це скоцюрблене дерево тіла.
Трухляве, дуплясте, зчорніле,
Під поглядами обгоріле.
Не обпльоване, не розвінчане,
І нічим ніби зовсім й не мічене –
Достеменно хіба втаємничене, –
А непевний такий тепер час.
Все життя він боїться нас.
В’яло ноги ледве волочить
І ховає в кишені очі.
Руки в милі шкребе знов і знов.
Витира – проступає кров.
А ночами він страхом скрючений:
Підступають кругом замучені.
Перший, третій, четвертий, п’ятий...
Серце десь заболіло в п’ятах.
Помирає. Хапає воду.
То палач перевтомлений п’є.
З кухля кров межи очі б’є...