вірші

Батьків не вибирають

Такий чужий спинився під вікном.
І стало страшно, що мене чекає.
У серці відізвалось полином,
Що він мене дочкою називає.

Говорить, що безвинно завинив.
У нашої розмови час на чатах.
Мій біль гіркий і щирий перед ним,
Ненавчений лихого вибачати.

Ця пізня зустріч зайва. Адже зник
Чи впав у воду, як шукала змалу?
Недаром він з прапрадіда кулик,
Отой, який болото власне хвалить...

Я перед ним – і серце моє з каменю.
Але ж я так оцю чекала мить!
За наші сльози, і за сльози мамині,
Нехай тобі, мій тату, відболить.