вірші

Як була недовго я щаслива,
Мов у квітні незбагненний сніг,
Мов у січні неймовірна злива,
Мовби пух, що з вітром впав до ніг.

Як недовго... І, мов гнаний вітром
Пух, що невідомо де подівсь,
Викидаю я зів’ялі квіти
Талій вслід брудній-брудній воді...

Зірвані, покинуті, забуті,
В’ялі, непотрібні, мертві вже,
Схожі на бадилля, на отруту –
Їх такими пам’ять збереже.

Пам’ять про щасливі дні недовгі...
Пам’ять я ніколи не зборю.
Образ твій несу, мов на корогвах
Святість чисту-чисту, мов зорю...