вірші

Я тебе завжди так обіймаю,
Ніби ти ідеш без вороття.
І за тебе так тоді тримаюсь,
Ніби ти і є моє життя.

Мов воно від тебе лиш залежить,
Мовби ти мені його даєш...
І не вмію встановити межі
Я для себе. І для тебе – теж.

Навіть у дитинстві я нікому
Так не утикалася в плече.
Хоч на мить відчути подих дому
Дай мені, допоки обпече

Думка, що не можна так! Не можна!
Відірвуся враз тоді сама.
Знов, мов рік, мені хвилина кожна.
Знов тебе нема, нема, нема...