вірші

Вірш не давався до рук.
Мабуть, був надто крилатий.
Оціпеніння з розлук –
Так його, може, назвати?
В зиму на сяючий сніг
Втомлено очі дивились.
На підвіконні моїм
Ніжні троянди хилились.
Сум у душі загрузав –
Там же печалі болото.
Ти на троянди сказав:
Колір у них – теракота.
Я лиш промовила: ні.
Колір цей назви не має.
Має, але не в мені.
Тут я слабка. Не долаю.
Навіть не можу назвать
Колір оцей, як захочу.
Милий, вернися назад –
Хочу заглянути в очі.
Оціпенінням з розлук
Хвора давно я. Це точно.
Вірш не дається до рук.
Знову затрималась пошта.