вірші

Відверто і безповоротно
Ми не прощалися іще.
Лиш обриси різкого рота
Розмились снігом і дощем.
Я пам’ятаю лиш цілунки,
Обійми найніжніших рук.
А ще як билось серце лунко,
Мов захищалось від розлук.
І як лунав в моїй кімнаті
Твій сміх іскристий, мов вино.
Як падав мокрий сніг лапатий
На сонне місто, мов на дно.
Ти не поїдеш, не поїдеш –
Із заклинань складаюсь я.
Хоча і знаю – дітись ніде,
Моя ти доле, – не моя.
І я про зустріч не питаю
Ніколи в тебе. Просто жду.
І серце дзвоном калатає.
Думки у пустку – ду-ду-ду...
І доки ти мене від вітру
Ще захищатимеш плащем,
Я знову сльози свої витру –
Ми ж не прощаємось іще...