вірші

Ти мовчи, а я шепотітиму,
Мов легесенький вітерець.
І я справді кудись летітиму
На енергії двох сердець.
Понад простором, понад хмарами,
Понад вічним нудотним "ні".
На годину, на день – та пара ми –
Це щоб дихалось ще мені.
Шепотітиму в нереальності,
Очі в очі, як в дзеркалах.
Не жахатимусь проминальности,
Навпаки – загубила страх.
Загубила, в кайданах змучена,
Ланцюгів всюдисущий дзвін.
Я з любов’ю тепер заручена,
Вона прагне в мені ще змін.
Ти мовчи, а я шепотітиму,
Доки вишепчу всю себе.
Таємничо удвох, мов діти ми,
Будем день виглядать з небес.
Шепотітиму, що щаслива я.
Це та сама найвища мить,
Коли тіло в безмежжі зливою
Разом з бурею шепотить.
Прошепчу усе, що не смітиму
Я ніколи сказать тобі.
Ти мовчи, а я шепотітиму,
Ніби вітер, сама собі...