вірші

Тріпоче серце, ніби усе тіло
Це, власне, серце – так воно і є.
Пологий берег, гуртик білих лілій
На темені води. Лице твоє

Просвітлене. А тінь легка печалі
Прекраснішим його зробила ще –
Я мрію про ілюзії ночами
Під музику, спричинену дощем.

Повільно розгорається багаття,
Дерева, наче ідоли вночі,
Стоять суворо, мов тебе забрати
У мене хочуть. На твоїм плечі

Всміхаюсь я – моє найбільше диво,
Ти чуєш музику? – О, ні, то не пташки.
Ця музика – легка, тендітна, зрима
Відтінює, який цей світ важкий.

Але коли я думаю про тебе,
Ув очі і крізь відстані дивлюсь,
Я знаю: над тобою чисте небо
І я тоді за тебе не боюсь.

Бо доки хтось нас любить так безмежно,
Не станеться нічого, щоб якось
Поранило, нехай необережно, –
В безпеці ми, допоки любить хтось.

Коли б ти знав, що всі принади світу,
Я віддала б так щиро, без жалю, –
За мить одну, щоби життю радіти
З людиною, яку я так люблю...

Щоб віддано, турботливо і ніжно
В твої блакитні очі зазирать
Єдину мить в цей теплий вечір пізній
Й губами зорі ув очах збирать.

Посидь ще трохи. Хай життя чекає.
Збагнеш колись ти, що життя – ця мить.
Саме оця, єдина мить без краю –
І серце стиснеться. І серце защемить.

В однім пориві голову русяву
Твою я прихиляю до грудей.
...Як швидко ніч минула! Сонце сяє.
Ми стріли день новий. Наш спільний день!