вірші

Такого снігу я не пам’ятаю.
Всю висоту між небом і землею
Заповнив незбагненністю своєю
За день один. Нема нічого – сніг...

Він сипався, дрібненький, не лапатий,
Шкребли невтомно день і ніч лопати.
А він, мов білий звір, достойно ліг.
І мов лежить, а водночас – літає...

І на душі мені так чисто, біло...
Так радісно, так легко, так спокійно.
І голос твій мені тепло навіяв –
Іще з учора я уся свічусь.

І я не вмію пояснити щастя.
А, втім, його пояснювати нащо?
Я ладна поклястися, що лечу.
І снігом почуває себе тіло.

Так легко й гарно –
Це я пам’ятаю.