вірші

Так дивно – Бог послав мені любов,
А я не знаю, що робити з нею.
Вона така самотня без твоєї,
І так журливо й довго жде твою,
Не знаючи – її немає в тебе!
Мені б про це їй розповісти треба,
А я не можу, бо вона в раю
Жила колись. І прагне в нього знов.

Навіщо ти мені, любов моя,
Коли ти ждеш чиюсь і не діждешся?
Тобі болітиме так, як мені, і, врешті,
Тебе, як і мене, задушить відчай.
Як ти нікому не потрібна в світі,
В мені тобі тоді навіщо жити?
Тобі, оголеній, і захиститись нічим, –
А що з такими роблять, знаю я...

І я тобі кажу тепер: іди.
Нічого кращого не матиму, й не мала.
На мене не дивися у дзеркала –
Я звиклась з непотрібністю своєю.
А ти рятуйся, бо зі мною ти
Щасливою не будеш. Ти іди
До іншої, потрібнішої. З нею
Світись так само, як в мені. Й світи...
Йому світи...