вірші

Що сталось, те сталось.
Із точністю фото
Я не фіксувала
Розходження душ.
Я не помічала
Відчуження доти,
Допоки холодне
Й слизьке, наче вуж,
Торкнулось душі щось –
Я знаю: минущість,
Минущість любови –
Складних чарувань,
Які ти гасив –
Не горять і не мучать.
Що сталось, те сталось –
Ніяких ридань.
Але гіркота
І тривожна нудота
Уже підступають
До горла щодень.
І так буде довго,
І так буде доти,
Допоки, де серце,
Я знатиму. Де?
З тобою, та ні,
Не з тобою, десь поруч,
Але неподільно
Належать тобі.
Таке, мов багаття
В студеную пору.
Але не зігріє
Тебе, далебі.
Забудеться все.
Під дощами й вітрами
Зітреться, розмиється.
Хтозна, коли.
Та склеєні душі –
Судьбою, не нами, –
Колись та розірвем.
Хоч слід від смоли
Соснового лісу,
Що зветься живиця,
Ніколи не зійде,
Не зникне і не
Пострушує з себе
Любов, наче глицю.
А це означає:
Вона не мине.