вірші

Що нагадав мені цей чистий сніг?
Цей ніжний, вранішній, цей символ абсолюту?
А те, чого не зможеш ти почути,
На мить спинивши свій щоденний біг.

Він нагадав, бо я забула це,
Як можна: "Я люблю тебе", – сказати.
О, не для того, щоби прив’язати,
А щоб твоє осяяти лице.

Щоб стало тобі радісно і ти
Всміхнувся сонячно, забувши про турботи,
Нехай ненадовго, нехай на мить, та доти,
Допоки пам’ятатимеш – цвіти.

Цвіти, мій рідний. Я тебе люблю.
Люблю, хоч я так рідко тебе бачу.
І я не жду ніякої віддачі.
Я цим живу, не лише говорю.

Це світ мій, світло, це тепло моє,
Моє повітря, а слова – вже потім.
Ти з’явишся – застрянуть в горлі, в роті,
Але вони – в мені. Вони вже є!