вірші

Ще пора моя та, де сніги не лежать,
Та і ріки вже не в безбережжі.
Але кожного жде своя власна межа,
За якою безмежжя.

Ще пора моя та, коли осінь дощить,
Жовте листя у мряку темніє.
Коли, може, найбільше і хочеться жить,
Коли дещо вже в світі умію.

Коли сумно частіш від рябіючих дат,
Що про втрати твої сповіщають.
Коли болі душевні болючіш стократ
І вже ледве їх серце вміщає.

Коли спогади душать й вини відчуття
Перед тими, хто в серці, гостріше.
Коли ти розумієш: коротке життя
Швидко мчить. З кожним днем – все скоріше.