вірші

Ніколи не лишай мене саму
У цьому світі, що на темінь схожий.
Хоч подумки, на відстані та, може,
У цьому й є спорідненість, тотожність –
Я теж тебе думками обійму.

Так незагойно ранить ніч мене,
І коли я не впорююсь з думками,
За темінь вже хапаюся руками,
В якій давно розради позникали.
Але ця ніч теж скоро промине...

І що тоді? Хапатися за що?
Прозорий день, холодний, наче вікінг,
Завжди байдужий до округлих літер,
Стирає передумане – він витер
І Щось моє давно й моє Ніщо.

Тому не залишай мене саму.
Скажи, що ти думками хоч зі мною.
Весна ж, уже весна, пора розвою.
А раптом рани я іще загою,
Коли тебе іще раз обніму...