вірші

Не я безсила – любов всесильна.
Любов – це Всесвіт, любов – це Бог.
Та не судилось нам бути, милий,
Вже ані поруч, ані удвох.

Безмежна тиша – то перед святом.
Хоча вже місто давно в огнях.
А я печальна, мов розіп’ята.
І де ж та радість в святкових днях?

Коли б то можна назад вернутись,
Я б обминула, я б обійшла.
Все, що несила тепер забути.
Все, в чому щастя колись знайшла.

О, я тремтіла іще спочатку
Від страху втратить тебе колись.
Обов’язково любов втрачати!
В життя закони частіш дивись.

Але спочатку втрачаєш розум.
Спочатку пристрасть бере в полон.
І неможливо відмірить дозу –
Душевний хаос, мов Вавилон.

Притихне пристрасть і прийде звичка,
І прийде спокій у будень твій.
І дні за днями, мов електрички,
Летять за вітром. О, вітре, вій!

Аби хоч трохи порушить звичність,
Життєвий легіт за днями днів.
Бо пристрасть, власне, вернути нічим,
І лише згадки живуть одні.

А нам з тобою і не судилось
Ніколи разом, тим більше вдвох.
І через те нам любов ця снилась
Така, як космос. Така, як Бог.