вірші

Не бачить цвіту у твоїм саду,
І не збирать, і не вплітать у коси –
Та подумки я там щоранку йду
І випиваю з трав холодні роси.

Вони такі м’які й такі дзвінкі,
Вони так схожі на сердечні струни...
І кручений панич свої в’юнкі
Плекає грамофончики, мов руно.

Побачу – абрикоси вже цвітуть –
Твоя усмішка так на цвіт той схожа...
Я простягаю руку – ти вже тут,
І я шепчу...Шепчу...Сказать? Не можу...

Я тут, я поруч – тиша оп’янить.
Я тут, я поруч – це лиш вітер свище.
Ти справді тут, ти поруч – кожну мить,
І з кожною – все ближче, ближче, ближче...

Тебе вбираю кольором очей,
Що схожі на малі травневі трави,
Що в оксамиті світяться ночей,
Мов зоряні спресовані заграви.

Розквітли абрикоси – на очах.
Був ранок, день був, схоже, уже вечір.
Багрянець неба так горів! Прочах –
Потух багрянець і здригнулись плечі.

Так тепло і так холодно вночі!
Так тепло, бо ти є на білім світі.
Озвися – прошепчи чи прокричи –
Гойднуться раптом – я почую – віти.

Я вивернула душу – всю – тобі.
Тобі я віддала усе, що маю.
І скільки б не було секунд в добі,
Усі – твої – я в них тебе тримаю.

А серце так болить і так пече
Настирливо, зловісно-тихо в грудях.
Упасти б зараз на твоє плече
Хоча б на мить – а далі вже що буде.

Підняти очі до твоїх очей
І в них знайти цвітіння абрикоси,
Яке безмежно ніжно обпече,
Як на світанку ноги босі – роси.

Хоч поглядом – погладь по голові,
Немов дитину – як цього я хочу!
Немов росинка рання у траві
Свого світанку жде і жде щоночі.

Аби їй засріблитись і бриніть.
Аби їй стати бажаною ранком.
Аби світитись їй чи шаленіть,
Тебе зустрівши радісно на ґанку.

Ти вже проснувся? Здрастуй, мій ясний.
У тебе добре все? Я справді рада.
Вночі ти бачив кольорові сни
І сам літав – провісник зорепаду?

Мені так важко йти, бо я сама.
Я забиваюсь об кути сирітства.
Давно. Завжди. Ти є й тебе нема.
А танець є – це танець однорідства.

Я випила всі роси на землі.
Я половила зорі всі у небі.
Я вигадала радощі малі
І щонайвищі – все, усе – для тебе.

Ти білих лілій насади в саду,
Ти білих лілій напусти у воду.
Як буде важко, глянь на них – прийду.
Бо я – природа.

А ти – мій день. Ти світло. Сонце ти.
А ти – повітря. Ти мене рятуєш.
Ти у мені – безмежности світи.
Якщо ти чуєш. Якщо чуєш... Чуєш?