вірші

Мої думки на відстані прийми.
А що, коли з твоїми співпадають?
А сутінки пливуть і осідають
На землю білим спокоєм зими.

Щось б’ється в шибку. Шибка шелестить.
Я дослухаюсь – хоче говорити?
Відсуну штори – темрява відкрита.
Не видно навіть, що крупа летить.

Але я чую – б’ється у вікно.
Тобі так само – ти почути вмієш?
Ось виглянь – ти побачиш і зрадієш.
А не побачиш – виглянь все одно.

Я думаю про тебе весь цей час,
Звідколи тебе в просторі зустріла.
Зима сприяє, елегійно-біла,
Думкам в цілому і думкам поро нас.

Мені так дивно – я тебе люблю.
Цього не може бути! Але сталось!
Як пізно з неба зірку я дістала
І нею душу обпекла свою.

Прощання наші – кожні, – мов навік.
А зустрічі щоразу, ніби вперше.
Так не буває, кажуть? Значить, брешуть.
А, може, це – найкращий чоловік?