вірші

Мов малесенькі листи,
В шибку стукають сніжинки.
Сумно-сумно посміхаюсь –
Не від тебе ті листи.
А вони такі живі,
Мов малесенькі маржинки.
Де ти зараз? З ким ти зараз?
Хто сьогодні, власне, ти?

Всі я відповіді знаю
І листів я не чекаю.
Я прошу лише у долі,
Щоб не стрілись ми вже більш.
Я розбила своє серце
І любов вже витікає.
І я змінюю їй русло –
Хай не ллється у мій вірш.

Місяць нашого прощання
Вже минає. Сніжний грудень
Розсудив, що має право
Все розставить по місцях.
Місяць білої печалі
Від розпуки стиснув груди.
Кілька днів мине й сказати
Можна: рік новий почавсь...

В ньому буде все вже іншим,
В ньому буде все без тебе.
Я не дамся на розмову,
А на зустрічі – тим більш.
Темінь, темінь і сніжинки,
Мов листи маленькі, знову
Опускаються повільно
Замість тебе у мій вірш...