вірші

Мій розхристаний, не приручений...
Приручити? А як почать?
Із таким тавром невезучої
Вже немає чого втрачать.

Я тобі простягаю серце –
Все, що маю. І не пусте.
Доторкнешся – і відізветься.
Там любов, і ти знаєш те.

Та розхристаний, не приручений,
Подарунків таких не мав.
І розгублено, бо не зучений,
Він любов у руках тримав.

І вона в руках билась пташкою.
І співала, немов в раю.
Він тримав її довго й важко так,
І не взяв її за свою.

Вона вирвалась, не обласкана,
І розтанула вдалині.
Їй хотілося бути казкою.
Непотрібністю ж – зовсім ні.