вірші

Місто, немов кисет, –
Повний, духмяний – вранці.
Що ж ти мовчиш і все
Перебираєш пальці?

Ти вже чи стисни їх,
Чи відпусти повільно.
Те ж бо і те – не гріх.
Отже, не бійсь похмілля.

Я вже біжу. Біжу –
Так я на тебе зглянусь.
Я проведу межу
І аж тоді оглянусь.

Я озирнусь – прощай.
Це все одно, що – лишнє.
Руки гілок тріщать.
Вітер у парку свище.

Як же тобі сказать,
Що й через сотні років,
Та – повертайсь назад.
Сніг заскрипів. То кроки...