вірші

Ішов, піднявши голову. А я?
Ступила слідом.
Мої слова важкі, моя вина –
А звідси – біди.

А через те горить душа, мов хмиз
У літню пору.
Тебе тепер ведуть ці сходи вниз –
Вели угору.

Я вниз тобі губами лиш – це все?
Спинивсь на хвильку.
Але людський потік униз несе –
І погляд тільки.

І тільки погляд, погляд, але він
До мене вгору.
Діждалася, таки діждалась змін
В весняну пору.

Потік тебе униз, униз несе –
Мовчати треба.
І я губами вслід тобі: це все?
Відсутність неба...

Зірвав мовчання – лиш губами: ні –
Але донизу.
Допоможи хоч догоріть мені –
Підкинь ще хмизу.

Пішов, потяг, запалений колись
Шнур, що бікфордів.
Було так треба – і ти йшов униз.
Униз – та гордо.

А за вікном весна. Трава уже
Потиху сходить.
Невже тепер униз лише, невже
Ведуть ці сходи?