вірші

І пальці стисли раптом передпліччя,
Немов рятуючи – мені не впасти щоб.
– Любов – це радість, – він мені, – не відчай.
– Нехай хоч відчай, краще, ніж ніщо.

Світились очі, мов огні реклами
У вікна – це не вечір і не ніч,
А час між ними, так, як і між нами, –
Ми наче знаєм, що, і наче – ні.

А сніг летів безжурно на рекламні,
Немов метелик, сяючі вогні.
Ми ж наче і зустрілися недавно –
Сто літ минуло – видалось мені.

Бо це – життя. Нове – з тобою. Ціле.
За вік людський прожити можна їх
Далеко не одне. Життя в прицілі
Не лише відчаю. Ще радости і втіх.

Усе з тобою маю, як годиться –
І втіхи, й радощі, і відчай, мов вино.
Моя кринице, дай мені напиться
Студено, гаряче чи терпко – все одно.

Дарунок долі –ось ти хто для мене.
Радіть дарунку – це природно і
Так сяють очі кольором зеленим,
Як світлячки веселі у траві.

Буває, плачу. Та весела вдача
Від мене ще нікуди не втекла.
Тим більш, тепер. Коли ти поруч – бачу
І відчуваю хміль твого тепла.

Дарунок долі – голова на грудях.
Волосся русе і, мов шовк, м’яке.
Не відпущу – і будь уже, що буде.
Я знаю щастя, що воно таке.

Не просиш ні про що й не обіцяєш
Мені нічого. Не прошу і я.
Тобі нічого теж не обіцяю.
Це сяйво в небі – то зоря моя.

Твоя зоря – те сяйво, що навпроти.
І доки сяють – це і є любов.
Не треба слів – давай мовчати доти,
Допоки сяйво не погасне знов.

Слова все зіпсують. Їх трактування
У кожного своє. Не треба слів!
Безмовне, світле, зболене кохання,
Барвистий згусток із щасливих снів.