вірші

Диво моє, найдивніше на білому світі,
долі дарунок опісля страждань і печалі,
зіронько найяскравіша, о, як же ти світиш
у оксамитовім небі щемливо ночами...

Сонце моє, яскравіше за сонце небесне,
пісне моя, з небуденними в пісні словами,
райдуги ледве вловимі м’які перевесла
так і стоятимуть сяйвом бентежним над нами?

Так, як в бурштин замурований жовтий метелик,
справді прекрасний, але не впадає ув очі,
так це кохання в душі моїй простір застелить.
Я цьому рада. І я зберегти його хочу.

Щоб не було з нами далі, але почуттями
слід незникаючий в душах ми справді залишим.
Перетинання – це щастя. Серцями й життями.
Стукає серце. Коли б не спинилося лише...