вірші

Чудесно, любий. Ніч стоїть, мов хмара.
Ще мчать машини – чути за вікном.
Ти спиш чи думаєш? Тоді думок в нас пара.
Мій спокій стереже зелений гном.
І чорна лампа в прорізах строкатих,
І дух філософів – полиці гнуться аж.
І міста гул – порізане стакато,
І сум, мов дим. Кажу: окремо ляж
Я сумові. А він завжди зі мною,
Мов вірний пес, ув очі зазира.
Навіщо я на захід головою?
Тому й не сплю. Хоча давно пора.
Ця зустріч мені нерви збунтувала.
Я думала, що буде навпаки.
Та навпаки ніколи не бувало.
Твоєї ніжність чую я руки.
Ти ще зі мною, хоч далеко дуже.
Пишу – не зазирай через плече.
А, може, й ти до віршів небайдужий?
Тоді читай – у грудях запече.
Чудесно, любий. Як від віршів – добре.
Це означає – ти багатий теж.
Це може означать: ми рідні мовби.
Зелений гном підстрибує: авжеж!