вірші

Агонія ілюзій. Муза змовкла.
І дощ зі снігом сплутались в клубок.
Тепер боюсь в людині кожній вовка.
Тепер від страху схожа на лубок.

Тепер в мені прижився жах тваринний –
Потраплю в пастку – будуть катувать
Обов’язково – винну чи невинну –
Але повільно й спрагло – убивать.

Не хочу вже стрічатися очима
Ні з ким живим – в свої сто двадцять літ
Хіба не маю все вже за плечима –
Заплющу очі, а тоді – у світ.

І може, я тебе вже не побачу.
Колись загоїться, бо нині, стріну лиш,
Від болю я завию, не заплачу,
Як вовк вночі – та на Ведмежий ківш.

Але коли вже обминути вдасться,
То я вже стану тілом без душі.
Лише таких якраз і любить щастя.
То знищуй мені душу! Поспіши...