вірші

Зігрій мені руки...
Диханням, цілунком, сльозою,
Чи поглядом в очі, чи хоч телефонним дзвінком.
Бо я нетутешній якийсь екземпляр з Мезозою,
Оздоблений, о, не лавровим — колючим вінком.
Озвися до мене хоч вітром, якщо вже не словом.
Або передай з подорожнім попутнім привіт.
Цей біль перетреться колись на цілющу полову,
Але задля цього ще має минуть стільки літ!
А нині — з’явися. Я хоч подивлюся на тебе.
Ні словом, ні порухом я не відкриюсь, о, ні.
Але ти розвидниш цей світ і відкриється небо.
І буде чим дихать мені.