вірші

Засмоктує в темряву чорний вітраж.
Він чорний у згустках глибокої ночі.
А колір — світанком, а нині — міраж.
А я все вдивляюсь, розгледіти хочу.

Густа оксамитова темінь вітрин —
То лиш монітор, а в зіницях — уява.
І вже набухають громаддя вітрил,
І вже капітан: я вручаю руля Вам!

Кермуйте, показуйте далеч, мадам!
Для мене немає шляхів заборонних.
Бажайте, мадам, я команду віддам —
Віднині вітрильник Господь лиш боронить.

То просто чудово, що берег пустий.
Ніхто не махає услід Вам, не плаче.
Веселка назустріч розводить мости —
Вперед, повелителько! Все на удачу!