вірші

Задзвеніла розплати сталь —
За любов мене жде розплата.
Як із нею до страти стать?
А без неї як стать до страти?
Знизу полум’я підпира
Язики, що на руки схожі.
І сухого гілля гора
На хвилину горіння, може.
Та ще й вибрали день ясний.
Та ще й вибрали буйний вітер.
Я чекала прихід весни,
Я чекання складала з літер.
А із літер — в слова, в рядки,
А з рядків — у розлогі строфи.
Відривала від них шматки
Й голубам роздавала трохи.
Божі птахи, летіть, летіть
Із піснями моїми в висі.
Розвівайте їх, тільки ті
Залишайте, які вдалися.
Щоб почув хтось їх, щоб почув
І співав, як мене не стане.
Я на полум’ї тріпочу,
Я, з народження полум’яна.
Нагадала із двох долонь
І любови такої, й страти.
Все життя ішла крізь вогонь,
Щоб кострищем опісля стати.
А де ж ти? Чи ж отут стояв,
Де у мене голками — натовп?
Хто засяяв і осіяв
І любов, і оцю розплату?
Та й навіщо в твоїх раях
Не любов, а підсудна згуба?
Є у тебе любов своя.
І тобі вона люба, люба...